* * *
Я так боюсь, що ти спитаєш,
чи мій вогонь іще не стух…
Мовчання в тиші виростає
у безголосся й німоту.
Та більшого боюсь я горя —
яке при сповіді бува:
слова, відлунюючись в горах,
породжують гірський обвал…
А шлях бере крутіше й вище —
хитливий, наче тятива…
Як важко нависає тиша,
в яку ховаються слова!..
Мовчи (бо де мені подітись,
коли спитаєш про любов?)! —
Щоб під уламками одвіту
нам не загинути обом…
А коли дійдем до вершини
і — світ оглянемо згори,
слова, що мучили в долині,
не треба буде говорить…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.