* * *
Кажеш: треба маскуватись.
І — ховатись…
І ховатись! —
Щоб сторонній не помітив
наш вогонь — й не осудив,
не розніс плітки по світу
і його не остудив…
Кажеш: небезпечне дуже
це багаття в наших душах;
що на весь вселенський ліс
вже летять сліпучі іскри;
підкидать не треба хмиз,
а — хутчіш тікати з лісу!
І — робити вигляд, наче
одне одного не бачим,
одне одного не знаєм,
й то — не наш вогненний цвіт…
Та поглянь — він вже згасає!
Бо — нема чому горіть…
То ж давай підійдем ближче
і — затопчем попелище!..
І — ніхто не буде знати,
що поглинула пітьма.
І — не треба маскувати
те, чого уже нема…
Чом здригнувсь, як від удару?
…В темнім лісі заборон
хтось чужий із того жару
знов роздмухує вогонь.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.