Наталка ФУРСА

* * *

Я більш не хочу грати в гру,
кінець якої добре знаю.

На гілці голій
гордий крук
у сонце дзьобом поціляє.
Воно ж — випалює згори
безжальним жаром квіти й трави…

Я вже втомилася від гри
і від її жорстоких правил:
не говорити, не писать,
і не питати про взаємність…

Вже навіть влеслива роса
боїться випасти на землю!
І — не промовлені слова
я проковтнути намагаюсь…

Згоріла не лише трава —
в дубів коріння усихає!..

В мій бік ти глянеш звіддаля —
та погляд замаскуєш
гримом…

Крук темні крила розпрямля
і — сонце затуляє ними!

Ховаюсь в тінь.
І жду, німа,
якогось знаку — поза грою!..

А мо’, тебе давно нема,
і граю я
сама з собою?

Мовчиш… Це — правда?!
Колом рук
я замикаю слух і звук
і прикриваю спраглі очі…

Фініта ля…
Скінчаю гру.

На гілці голій гордий крук
поцілити у сонце хоче…

***

© Наталка Фурса. Всі права застережені.