* * *
Я більш не хочу грати в гру,
кінець якої добре знаю.
На гілці голій
гордий крук
у сонце дзьобом поціляє.
Воно ж — випалює згори
безжальним жаром квіти й трави…
Я вже втомилася від гри
і від її жорстоких правил:
не говорити, не писать,
і не питати про взаємність…
Вже навіть влеслива роса
боїться випасти на землю!
І — не промовлені слова
я проковтнути намагаюсь…
Згоріла не лише трава —
в дубів коріння усихає!..
В мій бік ти глянеш звіддаля —
та погляд замаскуєш
гримом…
Крук темні крила розпрямля
і — сонце затуляє ними!
Ховаюсь в тінь.
І жду, німа,
якогось знаку — поза грою!..
А мо’, тебе давно нема,
і граю я
сама з собою?
Мовчиш… Це — правда?!
Колом рук
я замикаю слух і звук
і прикриваю спраглі очі…
Фініта ля…
Скінчаю гру.
На гілці голій гордий крук
поцілити у сонце хоче…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.