Наталка ФУРСА

* * *

Не надіями, і не мріями,
і не прагненням висоти —
я твоєю жорстокістю міряла
власну силу,
щоб жити й рости.

Мрії всі вже давно столочені,
як хліба в горобину ніч.
І надії останній хочеться
бути зжатою при стерні…

Вже не ляже мій путь, до осені,
наче сонячний сніп — навпростець…
Йду — в обхід.
І ногами босими
натираю собі терпець…

Та відкрилось мені сьогодні:
я терпінням (що точить злість)
виміряю
твою безодню,
а прощенням —
свій власний зріст…

***

© Наталка Фурса. Всі права застережені.