* * *
А он, мятежный, просит бури…
М.Лермонтов
О, не заради спокою душа
вітрило віддає на милість бурі! —
Хто хоче, той в моря не вируша.
А хтось не може всидіти і в шкурі,
не те що в стінах!
Можна співчувать,
попереджати, допікати жартом.
Та — марно підшуковувать слова,
які могли б таких спинить на старті…
І є у тому логіка якась,
що саме їх найбільше любить берег —
покинутий на тих, хто не шука
по той бік світу зрадливих америк;
що саме їх він вигляда завжди,
висвічуючи бухти у тумані, —
отих, хто, й наковтавшися води,
все ж берег любить
тільки з океану…
Коли на мачті юнга прокричить:
“Земля!”, здригнеться безголоса суша! —
Відчує, що по-справжньому любить
уміють лиш бентежні й горді душі…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.