* * *
Як розламують хліб,
розсипаючи крихти довкола, —
відведи мене в гріх!
(Я давно вже свята, мов ікона.)
Обірви мені з пліч
сукню, мов показну непокору, —
подаруй мені ніч!
(Я давно не спікалась об зорі.)
Хай мільйонами жал
роз’ятрять вони душу і тіло, —
подаруй мені шал!
(Я давно вже в вогні не горіла.)
Хай зривається німб
із новітніх богів і колишніх, —
подаруй мені грім!
(Надто довго жила я у тиші.)
Хай засіється сіль
в свіжу ранку від гострого леза, —
подаруй мені хміль!
(Надто довго була я твереза.)
Хай негаданий сніг
обпікає траву серед літа, —
подаруй мені сміх!
(Я давно розучилась радіти.)
Хай зривають вітри
пізній лист
й не дають йому впасти…
Подаруй мені крик!
(Я давно не кричала від щастя…)
Як осяде зола
на жарини солодкого шалу,
подаруй мені плач.
(Я давно вже слізьми не втішалась…)
…З рук зрадливих твоїх
більш нічого не хочу прийняти.
Відведи мене — в гріх! —
Як виводять на Волю і Страту.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.