* * *
Ти не питаєш,
згодна я чи ні
знов запалати у п’янкім вогні?
Я щойно відродилася — травою —
на згарищі любові.
І мені
даровано найбільшу з рівноваг:
коли легка й спокійна голова;
коли вітри ледь-ледь колишуть плесо,
а не здіймають в піднебесся вал;
коли дощі напоюють світи,
а не зривають греблі і мости;
і сонце — сіє світло, а не пломінь,
що випікає все
до чорноти…
Ти не питаєш, згодна я чи ні
знов запалати у хмільнім вогні,
знов закрутитись у шаленім вирі,
щоб іскрою згоріти —
в вишині…
Ти тільки в очі дивишся мені!
І не питай…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.