Наталка ФУРСА

* * *

Дай мені допити з тої чаші,
що її колись я відвела…
Я тепер холодна і пропаща,
як весна — без сонця і зела.

Що я дам, спустошена і дика,
мов набігом витовчений степ? —
У моїй пустелі завеликій
жодне травеня не проросте…

Не прийми пробачень і покути.
Прожени. І — хай з тобою Бог…

Але дай напитись…
Хоч отрути!
З чаші, де колись була
Любов…

***

© Наталка Фурса. Всі права застережені.