* * *
Цей сніг не перележить зиму.
Та все ж летить!
Та все ж — летить…
Такий беззахисний, як ти,
коли стоїш
перед дверима…
Цей сніг приречений.
І знає,
що тільки й щастя — цей політ…
І все ж летить — у теплий слід,
що ти з порогу залишаєш.
Й — через поріг — в мою вітальню,
де вже погашено вогонь…
Летить,
і я ловлю його -
губами,
як твоє прощання…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.