* * *
У буднів броунівськім русі
я бути стовчена боюся,
і — хочу випасти
на дно.
У мул, як в ковдру, загорнуся,
й — життя дивитись, як кіно,
я стану. —
Щоб окріпнуть в дусі…
А як поверхнею спокусить
життя забражене вино,
і — попрошусь у будні знов,
вони у броунівськім русі
знов мене витіснять
на дно…
А втім:
у осад осідає
те, що вагу достатню має,
щоб стати — твердю!
Чи — багном?..
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.