* * *
О, власяниця віршів з мене виссе,
по крапельці, всю кров мою хмільну!..
Та хто сказав, що, як зживу вину
гріха і пристрасті,
на їхнє місце
пошле мені Господь любов земну?!
Ні, я про милість в Нього не молю.
І — не торгуюсь.
Лише — хочу знати:
невже моя покута і розплата,
і смерть (вже не грішу, та — не люблю,
а, отже, — починаю помирати) —
Його потішить?
Як не схоче дати
любові в спраглу душеньку мою,
то де ж візьму?
Чим стане Він тримати
мене, пусту, в надії на краю?!
Чого Він хоче?..
Може, хай вже буде
все так, як є? — Точитиму вірші.
Й — життя моїй роз’ятреній душі
на Страту посилатиме
облуди…
Якого пекла треба ще
і — раю?!
…А, мо’, таким любов
і посилають?
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.