Наталка ФУРСА

ЗАКЛИНАННЯ СИРЕНИ ^*

Ой, тікай, чоловіче.
Я просто тебе пожаліла.
Й за любов твою вірну
не вмію, як слід, відплатить…
Я ж сирена була.
Я співала — для себе — як вміла.
А тобі треба воском було
свої вуха залить!

Ти ж — на голос приплив.
Був засліпленим та безпорадним,
ще й промоклим до нитки
в солоних житейських штормах…
Я зігріла крилом,
й не сказала жорстокої правди,
що на острові цьому
нічого земного нема…

Втихомирилось море.
Та небо нависло тривожно.
Проминають мій острів
спокійно чужі кораблі…
Я уже не співаю.
Я навіть літати не можу.
І — гнівливо в мій бік
позирає високий Олімп!

Безголосся моє —
як предтечу тяжкої розплати -
посилають з небес
застережні й суворі боги.
Я тебе не згубила.
Й сама тепер мушу вмирати -
не пізнавши любові
й не всі ще сплативши борги…

Не спокутую гріх свій небесний —
земним милосердям!
І мене не врятує
любов безпорадна твоя!
Я — сирена була…
Отже, мічена знаком безсмертя -
поки пісню співала!
І — поки була нічия…

Ой, тікай, чоловіче!
Нащо тобі зевсова птиця?
Човен є, і в руках
ти ще здатен тримати весло…
Поки Зевс піднімає
з караючим жезлом правицю,
мушу вдарить тебе —
я сама — обважнілим крилом! -
Тим крилом, що зігріло колись,
але — не обнімало,
під яким ти ще дивишся й досі
украдений сон…

Я ж сирена. Не жінка.
Й — не всі ще пісні проспівала…
Ще повз мене не плив
до Колхіди
відважний Ясон.

***

___________________________________
^*Сирени — напівжінки-напівптахи, які чарівним співом приманювали мореплавців до свого острова, і ті гинули в морській безодні. За одним із міфів, “останньою піснею” сирен була їхня “зваба” корабля відважного Ясона, котрий з аргонавтами плив до Колхіди за золотим руном. На кораблі “Арго” був Орфей; він зумів своїм співом відволікти увагу мореплавців, і вони безпечно минули острів. Після цього сирени були перетворені на скелі.