* * *
Звикаємо до слів.
Мовчать не можем
й тоді, коли слова оті — німі…
Звикаєм — до молитви в храмі Божім,
і до брудної лайки — у юрмі.
Звикаєм до прокляття — в гніві чорнім;
звикаємо до стогону — безсиль;
до скреготу тягучого — від жорнів;
до трепету холодного — осик;
до лестощів,
до фальші некрологів,
до сміху, що з-за спини вироста;
до шепоту любовного нічного
і — до сліпого докору хреста…
Звикаєм до близьких і дальніх кроків,
до цокання годинника вночі,
до втомливих напучувань пророків
і — до надривних гуків шукачів…
І зерна осідають у полову —
не здатні прорости
в глуху пітьму…
Як повернути первородство Слову, —
щоб знов душа повірила Йому?!..
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.