СТРАСТІ ПО НЕБУ
тривірш
Не суждено,
чтобы равный — с равным…
Марина Цветаева
1
Нам стрічатись було не треба —
не з’єднає таких і Бог.
Бо не вистачить навіть неба —
для любові й свободи двох.
Розривають зоряний простір —
навпіл, навхрест — пісня і крик…
Ми ж бо рівні! — Не лише зростом,
а й безмежним розмахом крил.
Їх не зманиш: кормом чи німбом…
Їх не спинить: окрик чи клич…
Крила вільних — не для обіймів.
Для польоту!
І — для стріли…
2
Над гнівливим глибоким морем
(з висоти не угледиш дна!),
в куцім небі, як в коридорі,
розминутися треба нам…
Та схрестилися два оперення!
І, відчувши подих війни,
я згортаю крила розтерзані —
мов притискуюсь до стіни.
В тебе в погляді — гордовитість,
із презирством і без жалю…
Я ж — не хочу з тобою битись!
Я і волю, й тебе — люблю…
3
В кого з нас побільшає щастя,
як на скелі впадем без крил —
двоє зранених і розпластаних,
вже дрібних — серед крихт і кривд?!..
Стануть радо над нами шугати
крильця круків і горобців…
Відступаюсь! —
Щоб милуватись
на твої, що лишилися цілі,
два крила, прекрасних і впертих!
Хай же тішать небесне тло!..
Глянь:
мої одчахнуті пера
в стіл вростають! — Як у крило…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.