* * *
Істину мудру й древню
ще змалечку пам’ятаю.
(Тільки ж — кого зупинили
на старті слова пророчі?..)
“Падає лиш той,
хто високо залітає”.
Але якщо не літати,
то я тоді й крил не хочу!
Я поради ковтала —
мов мед забивала в соти.
Та — не хотіла їх пить,
бо гірчили слова ті віщі:
“Голос зриває той,
хто бере лиш найвищі ноти”.
Але якщо не співати,
то й голос тоді навіщо?!
А остання порада
безпомічно, як благання,
в ноги слалась мені,
як отава — хмільному вітру:
“Душу погубить той,
хто до неї впустить кохання…”
Але якщо не любити,
навіщо ж тоді і жити?..
Я — неслухняний учень:
я небо краду у Бога.
Літаю. Співаю. Кохаю.
Без цього — нема мене…
Аж говорили мудрі:
“Кожному — є дорога.
Та долю свою не об’їдеш
і золотим конем…”
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.