СТРАСТІ ПО РАБСТВУ
тривірш
1
Переживем! —
Не те переживали…
І стерпимо! —
Христос учив терпіть…
Перемовчим. —
На меч не зміним рала,
бо — ліпше із лиця стирати піт,
ніж потім руки відмивать
од крові.
Терпіння — вірна стежка до Любові,
яку ми топчемо вже стільки літ!
Щоправда, щось її нема й нема…
Ну що ж! — То підем, напрямки, до раю!
Поглянь — трава: покірна і німа,
вона усе під себе поховає! —
Старі міста, забуті криниці,
безплідні попелища, безіменні
могили, і окопи, як рубці, —
сукном зрівняє,
чистим і зеленим…
2
То лише невгамовні копачі
здирають дерен, як бинти із тіла, —
вишукують загублені ключі
до тих дверей, що вже давно зітліли;
і склеюють побиті черепки;
обмацують впокоєні кістки;
роздовбують переболілі рани…
І — свіжими ровами на світанні
вкриваються засіяні поля!
Й — на них не сходять пшениці і жито.
І — обминає вирви битий шлях…
І лиш трава — від літа і до літа —
рубцює біль,
уперто і невтомно…
Переживем! —
Чи нам звикать до бід?!
Потовчені, запряжені,
та — вдома!
…А картоплину знайдем на обід.
3
Один — лінивий: довгі рукава.
Він в день сльотавий молиться та плаче…
А другий — вперто сіє,
і терпляче
визбирує зернини у жнива…
А третій — вглиб лопату заганяє:
історію укотре розпинає
і вірить, що — сяйне вода жива! —
Яка усіх напоїть і освятить
і — просвітліє кожна голова…
Та всі під вечір
йдем у крайню хату -
терпіть,
мовчати
і — п е р е ж и в а т и…
І там, де мають сходити слова,
вночі росте трава.
Чи — кропива?!
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.