Наталка ФУРСА

АВЕЛЬ НЕПЕРЕМОЖНИЙ
пацифістський цикл

Він, може, й справді, був,
як те ягня,
яке ведуть до храму на заклання, —
наївний Авель, що його підняв
на вила рідний брат,
підступний Каїн…

Та як воно там вийшло у житті,
не знаємо. І вже не будем знати.
Він — не воскрес, не втрапив у святі
й не встиг нічого світу передати.

Він був — не муж. Він сім’я не зронив
і не зачав дитя в жіночім лоні…

Він просто — був убитий. Без вини.
А брат його живе іще й сьогодні.
Таке прокляття:
що не вмре повік
та звідусіль і завжди буде гнаний…

А він же був — єдиний чоловік,
й останній син
у Єви і Адама!

…Чи мучило сумління вбивчу плоть,
чи — наливала злоба проти світу? —
Не знаю.
Тільки — множився народ…
А, значить, всі ми — Каїнові діти!

І щойно зійде місяць, як пітьма
полонить душі й — розкриває лиця…
І — брат на брата вила підніма.
І — кров тече.
І — не вмирає вбивця.

Кажуть, ти був люблячим і добрим…
Значить, добрим став би й родовід.

Хто ж мав бути сильним і хоробрим, —
щоб тебе оберегти від бід?
Хто повинен був слідком ходити
і на стежці тіні розганять?!

Ну чому ти дав себе убити —
тихо і покірно, як ягня?
Чом не захищався, не боровся
(може б, у бою ти переміг…)?
…Так трава лягає — у покоси.
…Так в намети влежується — сніг.

Краще бути жертвою, ніж катом. —
Вибрав ти.
А вирішив — за нас:
родовід пішов від твого брата,
що його позначив сатана…^*

Заселив він світ — і блудить світом,
сіючи лиш ненависть і зло.
А добро, що Каїном убите,
крізь могильне пророста зело.
І зчерствілі душі часом точить…
Тільки ж —
чи зарадять їм слова? -
Каїн бути Авелем не хоче.
Каїн плодить кров.
І — пролива…

III

А звідки візьметься добро? —
Через віків архівні шпари
у світ тече рікою —
кров!
І майже вся — пролита марно…

Заради слави чи багатств,
заради звичаю чи влади,
зганяли хлопчиків на плац
і — вчили вмінню
убивати…

Між стовчених пшениць і жит
не гнеться кукіль самосійний.

…Ми так і не навчились жить.
А це — вже вмієм
професійно:
ребром долоні і свинцем,
ножем, удавкою чи струмом.
Чи просто — брудом у лице.
Чи легко — словом нерозумним…

Вожді й жерці в усі віки
з народом гралися — в відвертість.
Найгеніальніші ж мізки
завжди прислужували… смерті.
Ділили на “свої” й “чужі”.
Нову вигадували зброю.
І — тих возводили в мужі,
хто вигравав на полі бою.

Чим більше трупів муж поклав,
тим більше брязкалець — на груди.
І — більше слави. Й — всяких прав…
І менше — совісті і суддів.

В усіх у нас — червона крівця…
І той, хто брата убива,
завжди лишається — убивця…
Війн справедливих не бува.

І — як утвердитись добру? —
Воно беззахисне, як Авель.

Весь світ в смертельну грає гру
за зводом каїнових правил…

А Божий син спокутувать приходив
гріхи і нашу, каїнову, кров…

Страждав. Щоб подобрішали народи.
Воскрес. Щоб навернути — на Любов.
Пішов. Навчив апостолів повірить
і — рознести ту віру
по світах…

А люди, як завжди, не знали міри,
і — вкарбували в лати
знак Христа!
І вже Його ім’ям — святили битви
і усмиряли “нехристів” — мечем…

І знову розтікалася по світу
гаряча кров —
в пісок і чорнозем…

А Він казав: як по щоці ударять,
підставте другу й — ворога простіть.
Бо — тільки Бог-отець виносить кару.
Але не тут,
а — в іншому житті…

Отак завжди!
Хотів зробить, як краще…
Але ж — кого Він в учні взяти міг? —
В усього людства корені пропащі —
Їх живить й досі
каїновий гріх…

Прозріють душі від Святого слова,
як темні гени шарпають тіла?..

Отож і потекло ще більше крові.
В ім’я Любові!
І — в підмурок Зла…

Слухай, Авелю! А якби
ти себе захищав (не словом!) —
й вийшло так, що не він тебе вбив,
а що ти його? — Випадково…

Що б змінилося на землі?
І яким би ти виріс мужем?
І — чи ліг би кривавий слід
на твою непорочну душу?
А Господь? Він прокляв би чи ні
своє миле, любиме чадо? —
Він же — свідок,
що в тій борні
брата ти не хотів вбивати!..

Тільки ж — нащо себе дурить? —
Аж, якби й оправдало небо,
ти не зміг би довіку змить
вже тавро братовбивці з себе!..

Ти забіг би в чужі краї.
Ти б трудом приглушував пам’ять…
Та на всіх нащадках твоїх
виступали б родимі плями…

Ти б покаявся. Ти б плодив
добрі справи й — Любові слово.
Але мали б вони завжди
смак тобою пролитої крові.

І нічого б ти не довів —
ні до смерті, ні після смерті.
Вже б на Каїна голові
був терновий віночок жертви…

І виходить: дарма, хто вбив?
Головне, що убили — брата!
Той — ненавидів.
Той — любив…
Та ніхто не хотів
вмирати…
А тепер, коли скрізь — злоба,
як із себе (щоб стати іншим)
чорну вичавить кров?
— Не раба…
Братовбивці!!
Вона — древніша…

Чи тебе пам’ятає отой,
хто виходить на прю?
Хто не хоче вбивати,
хоч бачить занесену руку?
Він — нащадок не твій.
Та впокорює гени — Добру.
Він — іде до Любові
в важку і невдячну науку.

Може, в тілі його
верх взяла прародительки кров:
жінки, котра кохала,
і лоно своє відкривала -
щоби потім сховать
під святий материнський покров
й передати в майбутнє
Добра і Любові начала…

В нього тільки і зброї,
що — слово і чиста душа.
Він завжди одинокий.
І мало прихильників в нього.
Він виходить на площу
і — братців своїх потіша! -
Бо нагадує їм
про Братерство, Любов і про Бога…

Хтось всміхається криво.
Хтось пальця кладе — на курок.
Хто показує пальцем
тупим біля бритої скроні.
Вже ж, здається, все людство
засвоїло древній урок:
виживають — сильніші,
а гинуть (завжди!) безборонні.
І до чого Любов? —
Тут диктує закон не вона!
І яка вже рідня? —
Перетрухли колиски і труни.
Ну а Бог — демагог,
втішна казка — для тих, “хто не з на…”
І — рятунок отим,
хто розводить молитви і нюні!
Переможців не судять.
Й, до речі, якщо про любов,
то вродливі жінки
саме їх — і кохають, й леліють…
Ну а тих, “убієнних”,
можливо, що любить лиш Бог. -
Там. Колись… На землі ж
їх, у кращому разі,
жаліють…
“Не убий!, “Возлюби…”
Гарні гасла — в дитячий альбом.
Та шкідливі в житті,
і вже добре набили оскому.
Проти лома відомий
єдиний дійовий прийом -
якщо ти не бажаєш
загинуть від “братського” лома!
І не треба розказувать
знову легенду стару -
про убивство,
яке закривавило душі і руки.
Треба грати! І виграти —
навіть нав’язану гру…
А вже потім свої
диктувати закони й науки…

…Він тебе пам’ятає —
отой, хто виходить мирить
злих мужів, що забули,
чому вже й зійшлися у герці? -
Він, заради Любові,
й для того, щоб кров зупинить,
виставляє на зброю
своє незахищене серце…
Він — приречений теж!
Його глас тоне в криках злоби, -
клич юрми бойовий
пересилює поклик Любові…
Та від того, що він
не зламався — й нікого не вбив,
може, в когось здригнеться рука?
І — поменшає крові…

VII

Закон природи, кажете, — вбивать?
Закон життя і — запорука сили?
Чому ж і той, для кого й чорт — як брат,
бажає, щоби пестили й любили —
не за трофей, не тому, що — “герой”! —
за душу?!
Він зі злоби сіє згубу…
Бо неминуче стане катом той,
хто сам не любить,
і кого не люблять…

Аж кажуть: все у Каїна було!
Могли б із Авелем, і в мирі з Богом,
на двох ділить — житло,
скребло,
сідло…
Але… Любові не було у нього!

І він простить це Авелю не зміг!
За що і вбив.
Та не скорилась силі
свята Любов, що не прощає гріх?! —
Щасливим кров нікого не зробила…

Простий, та не засвоєний урок!
І знову всує (бо весь світ сміється!)
кричать в юрму — і предок,
і пророк:
Любов в криваві руки
не дається…

***

___________________________________
^*Існує версія, що старший син Єви, Каїн, був не сином Адама, а сином спокусника-сатани; тому, нібито, Бог його і не любив…