МІФ ПРО ДЖИНА
Шторм відшумів. Берег змучений змовк.
В неводі порожньо.
Горбляться спини.
…Як відкупного,
кинув в пісок
пінний прибій
темну пляшчину.
Голодно. Мокро. Розбито човна…
Що іще треба — для повного краху?..
Добре, що хоч дармового вина
море послало — підлестить невдахам.
Перебродило воно у віках.
Знає, мабуть, в чому мудрість і щастя…
Спраглих багато.
А пляшка така -
вистачить може
лише на причастя…
Відкоркували. Хто ближче були,
не захотіли із ближнім ділитись:
згуслий нектар, наче воду, пили
і — не могли тим нектаром напитись…
Мить — й оголилося звільнене дно:
світлим краєчком глибокої прірви!
Й — хмелем ударило древнє вино
в голови тим, хто не відає міри!
…Бились об стіл обважнілі лоби.
В марній напрузі рвалися жили.
Спраглі ж — хапались уже за чуби!
І — обіцяли вхопитись
за вила…
А як звелися батько і син
й — стали (навпроти!) на круглім майдані,
вийшов із пляшки розбуджений
Джин.
І — наказав
замовляти
бажання…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.