Наталка ФУРСА

СТРАСТІ ПО ВІРІ

Пора…
Спасибі…
Ти — мовчиш в одвіт.
Я — вже на образ спрагло не молюся.
Минув Великдень.
І лишився світ -
таким, як був.
Мов не було Ісуса!..
Лишилась книга — Новий Заповіт.
В нім — четверо, не зовсім схожих, свідчень.
І знов вони беруться втішить світ
й навчити грішнних
не впадати в відчай…
Та Божу поросль глушать словеса —
гучні й густі.
Їх не продерти й плугу…
Не гріють душу давні чудеса.
Немає духу ждать пришестя друге.
Бо — сумнів пробира в одчайну мить:
а, може, Він
ніколи
й не приходив?
А просто — час настав Його
створить
для втомленого, гнаного народу?!
І четверо засіли за письмо —
і сотворили диво Заповіту,
та так,
що ми самі пішли в ярмо
і — йдем по колу
два тисячоліття!
І — оремо глевкий, недобрий грунт.
І — сіємо в нім вичитане Слово…

А Він — мовчить.
Й немає пишних врун -
ні Віри, ні Надії, ні Любові…

Та коли біль здійма дев’ятий вал,
щоб знову душу не топити в відчай,
повторюю укотре ритуал:
чадю кадилом
біля згаслих свічок…

Тебе нема.
Іде на скін життя…
Але ж Ти був!
Я вірила і ждала.
Тебе я виривала — з небуття.
І — одкровення теж, своє, писала…
І — не брехала.
Й — відступала тьма
від книги, що світилася Любов’ю…^*

Чому ж тепер вона така німа —
немов боїться фальші
в кожнім слові?!

Пора — іти в лунке безвір’я літ
І словом засівати висхлу тишу…
Спасибі — що Ти жив на цій землі.
Але ж навіщо Ти її залишив?
Мовчиш в одвіт. —
Які знайти слова
мені — в собі — від Тебе,
без’язикий,
щоб стало сил
дожити до Різдва
й — святити паску
на святий Великдень?!

***

___________________________________
^*Автор має на увазі свою попередню книгу “Дар Любові” (Полтава, “Криниця”, 1997).