ОМАНА
Я чекаю на тебе;
ось несуть мертвяка
(він глузує з твоєї краси)
до вічного спокою.
Мої руки линуть по твоєму обличчю-без-завтра,
все в ньому відбито в цю мить
напруги
й примар,
все правда в цю мить — навіть безум.
Твої блукаючі очі поринають повільно
в мене.
То кохання було
чи, може,
промінь жахної самотності,
сховок від себе самого лиш на мить,
чи дотик до лона землі,
в яке впала зоря.
***
© Переклад Мойсея Фішбейна. Всі права застережені.