Я МІСТА СИН
Я міста син. Я часом чую кпини,
Мовляв, не може мати батьківщини
Міське дитя, мовляв, ніколи я
Не снив ані лісами, ні рікою.
То так, я сню бруківкою хисткою,
Кохане місто, пісенько моя!
Коли тебе покинути я мушу,
Щось незбагненне переймає душу —
Так, ніби я прощаюся навік;
Та все-таки до тебе я вертаю,
Ти постаєш мені з-за небокраю,
Мигтять вогні знайомі звіддалік.
Напровесні це передмістя кличе,
Тремтливе, шепітке і таємниче,
Ось там, за поворотом, далі, там
Ще й досі є моя маленька школа,
І школа та, і все, що є довкола, —
Як літепло поліченим літам.
А там купив я першого пенала,
Гострилку, пера, ґумку, все, що знала
Моя уява. Скільки дивовиж
Мені було розкладено для щастя!
А онде — місце першого причастя,
А онде — парк, де був крутий лупіж.
Сумирне, сутінкове, первозданне
Погасне передмістя, і постане
Мені ліхтарне сяєво, сюди,
Де вулиці твої найгомінкіші,
Веди мене — маленький клаптик тиші,
Що в ній цвітуть усі твої сади.
Я крапочка, я крапля в колотнечі,
У тісняві, мені стискає плечі
Ця непоіменована юрма,
Самотністю наповнений по вінця,
Я тут чужий, і в мене, у чужинця,
У цім краю нічого вже нема.
***
© Переклад Мойсея Фішбейна. Всі права застережені.