* * *
Товчемося над прірвою без світла,
у черзі днів вистоюєм за “щастям”.
А вже Зоря у небі знов розквітла,
щоб кожен з нас на білім світі спасся.
Уздріти те, чого не вгледить око.
Почути те, чого не зловить вухо.
Не тлінний скарб підносити високо,
а скарб душі освячувати духом!
Минеться все: колиска і могила,
постане вічність – кара і спокута
чи нагорода за Любові силу?..
Так возлюбім, щоби в гріху не бути!
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.