* * *
Заснуть вітри холодні, безголосі…
Крізь посмішку побачить хтось мій сум…
А чоловік, що вірить у красу,
потопить руки у моїм волоссі…
І скаже тихо, як не знає сам:
“Все тлінне, тлінне на цім тліннім світі!”
Ми при житті соромились любити,
тому й згасають зорі в небесах.
Тому й не гріє, а вогнем пече
раптове слово, викресане із болю…
І вже не втримає чиюсь розбиту долю
хоча й міцне, але чуже плече.
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.