Надія ДИЧКА

* * *

Незалежна від себе. Від доріг і хрестів.
Незалежна від спеки і холоду. Знову
десь літає душа в неземній висоті,
Де лиш небо і безмір любові.
Незалежна від ласки і ніжності рук.
Від інтриг і брехні. Від нудних серіалів.
Незалежна від сліз. Власних болей і мук,
від пліток і старих ідеалів.
Лиш одна моя рада – те слово живе,
що було безневинним і світлим,
стало раптом невтішним: катує, і рве,
І в неволю веде непомітно.
І вже сонце – не сонце, а пляма сліпа,
коли я не вдихну, мов живицю,
свіжий сік того слова й не зроджу раба,
що у серці копає криницю.
Що спускається вглиб, що із дна джерела,
як надтріснутий дзвін, калатає,
і стою серед літа я, спрагла тепла,
бо двійник мій у небі літає!
Він думками мене студенить і пече,
зазирає в розчахнуту душу…
І пливуть Близнюки серед мрева ночей,
між сузір’їв такі незворушні!

***

© Надія Дичка. Всі права застережені.