СОПІЛКА
Тоненький скрик надламаної гілки,
Як зблиск холодний бистрого ножа.
Далеко знов до рідної домівки,
Я не невільник, та болить душа.
Гаї мої, плаї мої солоні,
Втомились очі від чужих облич.
Я твій, мій краю, лиш в твоїм полоні
Моя душа горить на сотні свіч.
То не сльоза надламаної гілки
Впекла мене у цій далечині,
То тихий голос рідної сопілки,
Що співом мами дихає в мені.
***
© Олександр Довбуш. Всі права застережені.