Тарас ДЕВДЮК

ТРИПТИХ

прийде нове ім’я а з ним
печаль сама собою зникне
хто зайвий янгол чи різник
як зайде Піст немов Великдень
вже над бенкетом голова
обмеження стола і гостей
блаженний той хто вперше постить
бо не почує ті слова
яким запекло на олії
на дні криниці сто відер
сухим асфальтом дощ паде
і по воді ідуть месії
щасливі кожен прихопив
по два човни собі під пахи
за ними віддані монахи
несуть їм кельми і крупи
і п’єдестали золоті
у мріях їхніх в літургіях
ідуть месії та чи ті
та люде звикли йдуть месії
вони ще виберуть момент
щоб дочекатися коли би
новий прораб під запах риби
на порівно ділив цемент

1994

коли

глибокі скрипалі
обручками притиснуть струни
коли графіни на трибуни
не винесуть бо замалі
це зокрема
а взагалі
коли зненавидить хто любить
що саме — знають скрипалі
те ж саме знають скрипалі
коли цілують мертвих в губи
коли мов постріли на зрубах
просохнуть вила на воді —

тоді

а поки що цілуйте в губи

26 квітня 1999
Чикаго

III

Оббита шалівками хата,
що й лати доброї нема.
Як в горах западе зима —
тоді зачнемо корувати.
Над головою навіть рись
здере з кори чужі суцвіття.
Цвіт доживе до повноліття —
чи знову схоче до нори
попанувати над кущем
якогось дикого европу?
Якщо це так — чи зможе ще
той цвіт цвісти опісля року?
Як в горах западе зима
і рись не скорчить ристократа,
і благородну рису брата
відчуєш пальцями п’ятьма —

пітьма
відступить
як лопата…

А карабін надломить стрих.

1996 — 1999
Денвер — Чикаго, США

Джерело: Видавництво "Смолоскип".