НЕЗДІЙСНЕННЕ
1.
Ти знаєш про волю
доки час не зганьбив спогадів
знаєш
покривлені прутики клітки
ще вишукані
ще золоті
ще готичний запах
витає
у нездійсненному
високо під стелею
небо
ще пам’ятаєш
доки час не зганьбив спогадів
знаєш
кам’яні брили
оживають
доки мовчиш
серцем мовчиш
притаївшись
у пітьмі
розмовляють
соромливо ховаючи лиця
із вичікуванням
і неспокоєм
залізні звуки
ковтаєш
Доки час
не зганьблює спогадів
живеш і дихаєш
у півтемряві
2.
У півтемряві
народжується вечір
із п’яною попелюшкою
в долонях.
Починається казка.
Задавнена і мутна.
Випростується дзеркало
як пергамент
у пітьмі
шарудить
вростають сосни
глибоко
гіллям у літери
затуляють вікна
прозорі як сніг
їхні душі
стоять на варті
прозорі
оази молитв
за нами у вирій
зібралися.
Тільки ж ми стоїмо
серед вечора
із п’яною попелюшкою
на руках
як коханням
коли немає
куди втекти
стоїмо.
3.
Стоїмо
на високому березі
чекання
омиває наші ноги
молочно-біла весна
назустріч
пливе
омиває наші очі
вогкий туман
полонений сонця
скільки слів
йому залишилось
змовчати
між нами
а поки
сяйливі молюски
зазирають очима
в ніч.
4.
У ніч
довго боялись
прийти
а перед вечором
бігли
зіштовхувались
з перехожими
без кінця
дивувались
коли це встигли
повернутись назад
били в лице
мокрі краплі
спогадів
важкі попелясті хмари
засіли в волоссі
вітер
не розвіяв їх
а тільки
переливчасті кроки часу
дзвеніли на ратуші
босими.
***
© Лілія Демидюк. Всі права застережені.