ЖАННА Д’АРК (поема)
СПОКУСА
Вони слабкі. Проте,
їх влада на мені.
Бо грішну плоть мою
тримають у тюрмі.
Одягнені в святе
ці слуги Сатани,
щоб Бога я зреклась
бажають лиш вони.
Їм хочеться щоб я
жіноче одягла,
та воля неземна
інакшою була.
Не зможем ми збагнуть
безсмертні небеса,
бо любим лаштувать
під себе чудеса.
* * *
Вони спасіння зичили мені
і вимагали щирої покути.
Сказали, що повинна я зректись
своїх видінь і плаття одягнути.
В хвилину першу вирішила я
їм плюнути у їх нахабні пики.
Тоді у світлій пам’яті людській
я залишусь незламною навіки.
Усі свої я сили зібрала
і тверде “ні” їм майже вже сказала.
Іуди поцілунок ось тоді
мені моя душа подарувала.
Коли страшного вибору не мав,
о легко як відступників судити.
Я зрозуміла, що готова все
зробити, тільки б дали далі жити.
Сказала я: Всі зрадили тебе,
нехай тюрма, всеж краще ніж могила.
Тож одягла жіноче я вбрання
і підписала все, що попросили.
І ось коли я душу продала,
і договір пекельний підписала,
я уві сні побачила його,
а сни мене пів року обминали.
Коли вони вважай перемогли,
я попсувала настрій їм святковий.
Убралась знову в чоловіче я
і від життя відмовилась раптово.
Найвищу перемогу із усіх
купила надвисокою ціною.
Але, десь там, на небі, мертвий лев
сміявся над собакою живою.
Нарешті святкувала я тріумф
такий блаженний, чистий, не кривавий.
Я осягнула правду перемог,
що не в ім’я чогось і не вославу.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.