ЖАННА Д’АРК (поема)
ET IN TERRA PAX HOMINIBUS
Заприсяглась собі
за будь яку ціну
додому повернусь
і рідних обніму.
Вернуся навесні!
Ти, Жанно, не дурій.
Ніколи не здійснить
тобі уже цих мрій.
Бажання одцвіли,
пора весни пройшла,
давно згорів той дім,
в якому ти жила.
Назад нема шляхів.
твій дім тепер в раю.
Невже не знаєш ти
приреченість свою?
Але мені король,
за низку славних справ,
подарувать палац
колись пообіцяв.
Обманута невже
облудою цих слів,
забула ціну ти
дарункам королів?
Все як і має буть,
я тільки не збагну
як попелом в мені
все стало в мить одну.
В безкрайніх небесах
Гссподь давно все знав
і замок на горі
для мене збудував.
* * *
Ми тільки тіні різних двох світів.
Немає в цьому нашої вини.
нічого поміж нами не було,
крім снів і вітру, сонця і війни.
Залишиться лиш слава наших справ.
все інше згине у віків пітмі.
Хто зрозуміть наважиться тоді
насправді відбувалось що в мені.
Одне й те саме на яву й у снах —
війна, війна, війна, війна, війна…
І в іншому контексті, лицар мій,
не поєднають наші імена.
* * *
Нам не лишили місця на землі.
Та марний сум від себе я жену.
Коли потрапим ми на небеса,
хто нас примусить думать про війну?
Вже брами небе відчинили нам.
Про рай земний не молять вже вуста.
Ми воїни і ваш in terra pax
для нас то недосяжна висота.
Мир вам усім. За цей непевний мир
готова я життя своє віддать.
Проте які жахливі ті часи
коли приходять діви воювать.
* * *
І сонце над нами зійшло.
Час нашої слави настав.
Нас наче бессмертних богів
захоплено натовп вітав.
Проте усе це було
у славу дитячою грою,
Оскільки, після війни
кому потрібні герої?
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.