Наталя ЧИБІСОВА

ЖАННА Д’АРК (поема)
 
ВІЙНА

Гордо піднята Оріфлама
майорить в небесах над нами.
Вовчі погляди на обличчах
моїх янголів із мечами.

І над зрошеним полем бою
буде помста як птах кружляти.
Знову проклята кров проллється,
як відкуплення і розплата.

Море крові і море болю.
Ти чого від війни чекала?
Досить скаржитися на долю!
Ти хіба їм мир обіцяла?

Я не бачу вже перемоги,
крізь кордони крові і бруду,
та якщо я буду боротись,
ми отримаєм своє чудо.

* * *

Судились перед Богом ми,
законом Його права,
Господь всіх чітко розділив
на правих і неправих.

Для долі ж, що не задає,
питань добра і зла,
були ми вівцями, яких
безока смерть пасла.

Рука базжально меч стискає,
душа до бою рветься,
Ми, може, виправдані Богом,
але не власним серцем.

В раю чи будем ворогами?
Мені це невідомо.
Над нами лиш безкрайнє небо,
усім є місце в ньому.

* * *

Таких спокійних перед боєм,
зненацька охопив нас шал.
І в нас, таких простих і світлих,
він звіра з янголом змішав.

П’яніли ми від смаку крові.
Для нас настав прозріння час.
В цьому фатальному запої
собою лихоманить нас.

Ми марили як у хворобі,
молилися страшним богам,
загинути у цьому бої
спасінням вже здавалось нам.

І мертвий свій останній хрип
як переможній гімн співає,
штурмуючи, як Орлеан,
зачинені ворота раю.

Хоча на небі й на землі
нам не було за це розплати,
та як ми взяли Орлеан
я не наважуюсь згадати.

* * *

Вже погляди у вас,
як в знятих із хреста.
Блакитноока смерть
цілує вас в уста.

Та прозирають вам,
з очей її імли,
прикмети тих жінок,
що вашими були.

І тягнеться рука,
в мольбі своїй німій,
щоб квіточку зірвать –
подарувати їй.

* * *

Ми святкуєм страшну перемогу.
Хто наважиться нас судити?
Наші судді на полі бою
залишились лежати вбиті.

Перелякані янголи в небі,
бо, вриваючись в райський сад,
наші душі про перемогу
шаленіючи Богу кричать.

Боже милий, загинуло скільки!
Та яке нам діло до них?
Ми бессмертні сьогодні,
вбиті не турбують хай більше живих.

* * *

І перемога вже мені
тепер поразкою здається.
Скажи, збагнути здатен хто
людського таємниці серця.

Невже ця дівчина сумна,
що серед бою посміхалась,
була дитиною, яка
мураху скривдити боялась.

* * *

Ми знову завдали
поразки ворогам.
Сьогодні дзвони всі
співають славу нам.

Героїв і богів,
несуть нас на руках,
в них погляди сумні
і сльози на очах.

За вдячнісь цих очей
я здатна все віддать,
та дзвони перемог
мене не звеселять.

І радість перемог
я не пила я до дна,
бо напилась душа.
інакшого вина.

Хоч не уникла я
страшної данини,
і я в цей грішний світ
прийшла не для війни.

Я впевнена що Бог,
вершитель наших справ,
нікого для війни
в цей світ не посилав.

Та вчора чула як
один пан говорив,
що саме для війни
мене Бог сотворив.

Коли подібне щось
я чую то сміюсь,
сміюся і в твій бік
лукаво я дивлюсь.

* * *

Молюся про одне
в хвилини ці сумні:
врятуй мене війна
від болю, що в мені.

Щоб цей скажений біль
хоч трохи вгамувать,
його в страшних боях
я прагну лікувать.

У зціленні мені
чомусь відмовив Бог,
даруючи за це
тріумфи перемог.

* * *

Як пам’ять вертає нас
до того, що вже пройшло!
Недільна ранкова служба,
мені дванадцять було.

На дворі така весна,
цвітіння і радості час,
та жахами Судного дня
священник лякає нас.

Тепер, коли кожен вовк
в лісах моїм болем вив,
я впевнена в тому, що
дурниці він говорив.

Коли буду вдома і знов
побачусь з священником тим,
про устрій пекла йому
докладно все розповім.

* * *

Перший ранковий сніг
під ногами наших коней.
Надто коротка ніч.
Розкіш велика сни.
Смерть десь чекає на нас,
може в наступну мить.
Янголи з неба проте
успіх нам прорекли.

* * *

Прислухайся до їх молитв Господь,
тільки про це весь час Тебе молю.
Зі мною поряд у боях були
ті, з ким я щиро небо розділю.

За їх безмежну вірність і любов
нагородити їх не маю чим,
крім неба і його страшних висот
нічого я не здатна дати їм.

* * *

А нас все кудись несло.
Ми йшли по чужим тілах,
та мертві тіла ворогів
не марились більше в снах.

І спокою нам не було.
Нехай на єдину мить,
хай навіть у інший світ
спочити душа спішить.

І душі в кривавих боях
були недоступні для зла.
зміїна мудрість богів
отрутою в нас текла.

Хоч нам дозволяла вона
вершити долі держав,
але мудреців Господь
із раю повиганяв.

І в душах ми пекло несли,
шум вітру і янгольський спів.
Тож допомагати Йому
даремно нам Бог доручив.

***

© Наталя Чибісова. Всі права застережені.