ЖАННА Д’АРК (поема)
ГОРДІСТЬ
Тепер весь час про щось шкодую,
а я не вміла шкодувати.
Як я шкодую, що на лютні
я так і не навчилась грати.
Шкодую, що листів красивих
писати не пройшла науки.
І вигаптувать щось пристойне
не здатні неумілі руки.
Шкодую, що книжок читати
навчитись не було потреби.
До зовсім іншого, я знаю,
мене ти готувало небо.
Я із селянської родини,
нема мені чим похвалитись.
Хіба йому спаде на думку
в мій бік прихильно подивитись?
***
Відповідати на питання!
Коли я говорю, мовчати.
Здається я не дозволяла
тобі мене переривати.
На полі бою з почуттями
нам грать боги забороняють
і ваш обов’язок священний
брехать коли таке питають.
У вас пояснень вимагаю.
Скажіть, зробіть мені цю милість,
хто вам дозволив, пане лицар,
в мій бік нахабно так дивитись?
Ми на війні, і ми солдати.
Тож і займайтеся війною.
І майте сором, пане лицар,
коли вітаєтесь зі мною.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.