* * *
І в снах страшних не марились видіння
метаморфоз, що наше серце зносить.
Колись — носила жінка вовче хутро.
Тепер — вовчиця шкуру жінки носить.
Вовки ж бо знають, коли вітер виє,
і біль нестерпний душу розриває,
співати за померлим так, неначе
твій спів їх душу з тілом поєднає.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.