* * *
Насті Овчар
Жаринка раптом випала із грубки
І вогники розбіглись по підлозі
Їх зупинити я була не в змозі —
Забралися на ліжко і на шубки.
Сестричка ляльку спати не поклала —
Розплакалась і сіла на порозі.
Вела малу по сніговій дорозі,
За ручку міцно я її тримала.
Якби водички підігріти трішки.
Помити Люді — забруднились ніжки.
Вже болю ненаситного немає.
Безмежне небо синє за вікном.
І місяць тихо вигнувся серпом —
Голівоньку тремтливо обіймає
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.