* * *
В.Л.Устименко
Немов весняний сніг — такі важкі повіки,
Навколишній пейзаж — все із картин Моне,
І скелець блимання — буденне і сумне,
І на короткий час — дають розраду ліки.
Високий білий стіл — і в оці подих світла,
А руки й мікроскоп — єднання потайне,
Від леза дотику — рогівка ледь здригне,
І розчерк автора, мов тонкі в’язі літер.
Той бірюзовий світ — чалма, халат, бахіли,
Натхнення гомінке, майстерність легкокрила,
І вже прадавній сон — вагання і тривоги.
Розтане скоро біль і зніметься пов’язка,
О найсвітліша мить, коли реальність — казка,
Лиш місяць молодий — чомусь багаторогий…
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.