* * *
Ірочці
Старий тінистий сад, де груші віковічні,
І яблуня рясна із року в рік стоїть,
Жасмину білий лет, бузку небесний цвіт —
Дитинство і життя, і спогади одвічні.
Та третє літо спить змарніла слива,
Схилили вишні стан, по кісточки в воді,
Як після довгих дум міськрада ухвалила
Створити став значний — розмореній собі.
І вечорами дух болота віє,
І жаби крекають, комар від злості виє,
А як — малина безоглядно там росла!
Трава стелилась там колись — і зеленіла!
А як — городина кохалась і рясніла…
Бабусин посаг бо — садиба та була.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.