* * *
Прокинутись — коли сіріє ранок,
І голова — і світла, і легка,
І думка ще спокійна і швидка,
Розсудлива і лаконічна пам’ять.
Розмова не народжена, не ранить,
Довірливо простягнута рука,
Надія ще — замріяна така,
І віра — у наївності на грані.
І ще повсюди розляглася свіжість,
І в дрімоті викупується ніжність,
Сповна бадьорість серце веселить.
Ще усмішку таку дитячо-щиру
На всіх вустах непевно розгубила
Ця вранішня розбурювана мить.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.