Надія ЧОРНОМОРЕЦЬ

* * *

Ледь проліта сніжок крізь віти тихі й голі,
Все витівки зими — легкий кудлатий сніг —
Незримо розтає, як безпорадний сміх,
В мереживо дощу перетіка поволі.

Дзюркоче омелюх у повені любові,
І довгожданий ключ — щемливий оберіг,
В синіючій імлі невидимих доріг
Вертає на весну в майбутньому роздоллі.

Поділась десь печаль осінньої знемоги,
Розкішна білизна зимових сніговиць,
Ущухне в дрімоті передчуття тривоги,
Засяє горизонт у струменях зірниць.

А від тепла надійної руки
Дзвенять і розпускаються бруньки.

***

© Надія Чорноморець. Всі права застережені.