* * *
Завіхола завіяла, накрила,
Заплутала спокушені узбіччя,
Сліпого сонця тіні мозаїчні
Смерканням каламутним захопила.
Склепінь кошлатих захолола брила,
І вершників зринаючих величчя —
Руно коштовне піднімають звично
З пухкого долу на невтримні крила.
Застиглий порух, упокірна втома,
Шорсткого скрипу нестійка луна.
Біль полохливий, пристрасть несвідома,
Бруньок смолистих вічна таїна.
Сонат могутніх не заграти вітру —
Сліди самотні, складені пюпітри….
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.