* * *
Стає студеним тихий подих ночі,
Приборкуючи стиглість запашну,
І пензель жовтий листя ледь торкнув —
Це забрела і — хазяйнує — осінь.
Виблискувати будуть зранку роси,
Чумацький зрине шлях — мережка сну,
Птах візьме ноту “ре” — таку сумну
І в сірій глибині розтане десь невдовзі.
Ще набирають сил і зріють лози,
Дрімає сад — відкритий всім вітрам,
Та, граючись, наскакують морози,
Пливе й пливе закудлано туман.
І поміж цих безмежних протиріч
Є довга, довга, довга, довга ніч…
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.