Вікторія ЧЕРНЯХІВСЬКА

* * *

ти б ще трохи побув і не йшов так раптово,
бо без тебе так глухо, пронизливо-срібно
ти б послухав мою, як і в тебе, вимову
я вже теж замість [с] кажу [ш], щось подібне
в мене теж, як і в тебе, вже губи напружені
і не усмішка — подив
і очі засмучені
і хода вже повільна
і шарф теж простуджений
бачиш, я за тобою по-справжньому скучила
ти не йди, ти ще встигнеш, вона почекає
я ж чекала, хіба їй не стачить терпіння
а вона
ну хіба вона щось відчуває
їй же байдуже, хто що на кого розмінює

***

© Вікторія Черняхівська. Всі права застережені.