* * *
Стрибну на засмаглу під сонцем гарбу, —
Аж зайдеться свистом батіг!..
О, як я мовчала про те, що ти був —
Так довго — в зіницях моїх!
О, як я мовчала! Лише навзаєм
Слова зберігали вогонь.
Я з літер складала обличчя твоє,
Аби не забути його.
Тримайтесь! Тримайтесь, колеса старі, —
Ще трішечки льоту всліпу!
Я пам’ять, мов сіно, розтрущую скрізь
На чорних вибоях в степу.
Дорога? Не треба! Гайда навпростець!
Однаково — шляхом чи без!..
Ну як же я крикну, що це вже кінець
І більше немає тебе?!
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.