* * *
Напередодні вічної любові,
Наприкінці буденних денних суєт
В мені, немов у залі урядовій,
Мої чуття завзято дискутують:
— Давайте поговоримо про статус! —
Це надто добре, щоб зі мною статись.
— Тут, бачте, ось про що сьогодні йдеться:
Занадто вже приваблива програма.
Або це гірше, ніж мені здається,
Або — це відбувається не з нами.
— І перш за все ми мусимо подбати,
Щоб якось не потрапити до пекла.
…Отут би й припинити всі дебати
Заради всеглобальної безпеки.
І я, здається, мала б знати міру,
Побувши і в болоті, і в мастилі.
Та щось в мені іще так хоче вірить
В усе, від чого тричі відхрестилась.
Мов за чесноти жалувана рента,
Дзвенить в мені ця віра ризикова —
Так вірують на іспиті студенти
У чудодійну силу мідякову
І в те, що всі прикмети точно діють.
З отих часів, попри цинізм і втому
Назавжди залишається надія
З усіх білетів витягти знайомий.
Так, мабуть, буде вічно — що б не сталось.
Круп’є до себе касу скоро згорне…
І все ж, я зачекаю до фіналу,
Саму себе поставивши на чорне.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.