* * *
Аби не сполохать святої віри,
Аби не відпустить тебе у вирій,
Щоб Бог нас забуттям не покарав,
Я маю заплатити. Чорна гра!
Коханий! Я вже маю тільки щирість.
Але якщо тобі її віддам,
Якщо з ріки втече у плач вода,
Якщо вона уб’є твою довіру —
Моя убивча, вистраждана щирість, —
То замість щастя виросте біда.
Ти чуєш? — Шарудить опале листя..
О, де ти був, коли, первісне чиста,
Я знала храм і ставила свічки,
Я мала стан, співучий і гнучкий
І так любила сутінки імлисті —
Ще не тому, що можна в них сховать
Мій чорний світ, і всі його дива!
Тепер карай — цілунками і словом, —
Господень меч! Мій кат в ім’я любові!
Я певна, що залишуся жива.
Я повернусь, я буду жити знову,
Я не боюся сказаного слова,
Я знаю: проспівавши всі пісні,
Ми маємо померти у вогні,
Щоб потім народитись— для любові.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.