* * *
Я — парасолька. Я стою в кутку.
Сьогодні дощ, та я вже непотрібна.
Господар мій вважа (хоч, мабуть, хибно),
Що соромно носити отаку.
І от стою, немов колишній воїн,
Пораненнями вилучений з лав.
Бо під дощем усі ішли по двоє,
А мій себе самотнім почував.
Покинуто — зіщулену й німу.
Мені б спочити. Але я боюся:
Він десь іде в плащі і капелюсі.
А раптом буде холодно йому?
Співають ринви пісеньку дзвінку,
В калюжах плинуть кола, наче мрії…
Втім, що мені? Не я його зігрію.
Я — парасолька. Я стою в кутку.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.