* * *
Не молися на тіло моє.
Моє тіло росте з винограду —
Лиш миттєве сп’яніння дає,
Лиш отруту квітучого саду.
Не молися на душу мою,
Бо вона — бедуїн у пустелі.
Поза нею піски постають,
І зростають оголені скелі.
Не молися на очі мої.
Мої очі — порожні зіниці.
Прокотилися в них кураї,
Потім колір змінився і вицвів.
Не молися. На голос хіба?
Та і голос — лише відголосок
Тих пісень, що шепочуть хліба
І співає на вітрі волосся.
Не молися. Прозріння п’ючи,
Ти відчуєш: молитва безсила
Перед злом твоїх темних плачів,
Що в моїм загубилися тілі.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.