* * *
Біла яблуне! Зоре зеленого неба,
Райська вигнана птаха, що втратила рай!
Пісні вітра не вір: вітер ходить до тебе,
Але це лиш жорстока неправедна гра.
Біла яблуне! Світу набридне дивитись
На нетоптану цноту в зеленім плащі —
І обірвуть твої обшумовані віти
Темні п’яні вар’яти — шалені дощі.
Біла яблуне! Чайко, що не вміє кричати!
Біла яблуне, дерево зла і добра!
Коло тебе сторожа поснула на чатах,
Причарована запахом. Чуєш? — Пора.
Біла яблуне! Годі! Ти стомлена власним
Гордовитим буянням у повній красі.
Скоро прийде знання. Та чи дасть воно щастя
Тій, що спить, неодягнена, просто в росі?
Біла яблуне, крити таємницю в серпанку —
Найжіночніший злочин. В тремтливому сні
Біла яблуня плаче. І пахне до ранку
Свіжим яблучним соком
перестояна ніч.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.