* * *
Ви, мабуть, закрутилися, юначе? —
Один серед буденної навали.
Гидотне відчуття: таке, неначе
Всі телефони світу замовчали.
Агов! Доволі мріять про Цитеру.
Ледачим — гамаки балконних лоджій.
Не влізти до параду кавалерів —
Звичайно, що спритніші. Бо молодші.
Вже ніч іде, а лампа й досі світить.
І друзі, посуваючись помалу,
Мені дзвінки дарують, наче квіти,
А я лише на Вашого чекала.
Звичайно ж, я пробачу: де подінусь!
О ні, я не платитиму мовчанням!
Останню вже розміняно годину
Доби, по вінця повної чеканням.
І ось — фінал. І напівсонний автор
До крапки наближається од коми.
Ви телефонуватимете завтра.
Але мене, на жаль, не буде вдома.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.