* * *
Сумний молочай на колишнiх слiдах
Росте i росте в блакить.
I возика тягне кляча гнiда,
А в ньому дитинство спить.
I сни його пахнуть парним молоком
I пам’яттю давньої гри…
За вiжки, покинутi дядьком Грицьком,
Посваряться теплi вiтри,
I возик колесами в обрiй вросте,
I прийме його борозна…
По сутi, мене не стосується те,
Що кляча дороги не зна.
Я дивно живу. I з тобою близьку
Розлуку накрикує птах…
Дитинство моє, на старенькiм вiзку,
Колись заблукало в степах.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.