* * *
мамі
Жінко! Ваша величносте!
Королево світанку!
Пані теплого вітру
і ясного дощу!
Серед справ повсякденних
ви сумна емігрантка
3 міста мрії дитячої…
Добре, мовчу.
Хай принаймні сьогодні
буде тиша тендітна:
Може, так Вам і краще —
наодинці ні з ким.
Ви щасливі — обов’язком,
вірністю, дітьми…
Чи щасливі ж коханням —
п’янким і терпким?
Запах Ваших долонь —
материнський і вічний,
Русло Вашого голосу —
срібло старе…
Та невже ж Ви не знаєте?
Жінко! Ви — річка,
Ви освячені вічністю.
Що ж Ви? Вперед!
Вам ніхто не завадить.
А що там, за рогом —
Розпізнає за звуками Ваша душа.
Жінко! Ваша величносте!
Вічне коло дороги,
По якій навіть Всесвіт
у путь вируша.
Ви ніколи не станете скарбом чи річчю:
Плине вічно й невпинно стрімка таїна.
Жінко! Ви мене чуєте? Прагніть! Ви — річка:
Вічно — разом з притоками. Вічно — одна.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.