* * *
Клич мене, осене,
в листя неросяне —
те, ще було зелене…
Нене!
Пам’яте клена,
літа жовтава палице,
мідна зухвалице,
клич мене зоряно
в скошене, зоране
смуткове поле чорняве,
в трави.
Сива заграва
встане над днями тихими
білими лихами.
Клич мене вітами
з чорного литими,
з третього дня безлистими,
млистими —
клич же розхристано,
Осене, Діво з косами
сонячно-босими.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.